Мы живем, под собою не чуя страны /О.Мандельштам/
Живемо під собою не чуючи люд
/з Осипа Мандельштама/
Живемо, під собою не чуючи люд,
Мовиш що... - десять кроків, й не чути, з усюд.
Десять слів для базіки промовця,
Вже згадають кремлівського горця.
Його пальці, як черви, жирніше свині,
А слова наче гирі пудові, в борні,
Таракана сміються вусища,
Його пика Кремля зірок вища.
А навколо набрід тонкошиїх юдей,
Грає вчинками, майже всіх напівлюдей.
Хто свистить, а хто скиглить, - що має...
Він один лиш бабачить, тицяє,
Як підкову, кує за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб, кому в око, хоч раз...
Що не страта у нього... - малина,
Влада кращого скрізь... - осетина.
Листопад 1933
""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""
Мы живем, под собою не чуя страны,
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где хватит на полразговорца,
Там припомнят кремлёвского горца.
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
А слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища,
И сияют его голенища.
А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет,
Как подкову, кует за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.
Что ни казнь у него — то малина
И широкая грудь осетина.
Ноябрь 1933
