Мы живем, под собою не чуя страны /О.Мандельштам/

Живемо під собою не чуючи люд

/з Осипа Мандельштама/

 

Живемо, під собою не чуючи люд,

Мовиш що... - десять кроків, й не чути, з усюд.

Десять слів для базіки промовця,

Вже згадають кремлівського горця.

 

Його пальці, як черви, жирніше свині,

А слова наче гирі пудові, в борні,

Таракана сміються вусища,

Його пика Кремля зірок вища.

 

А навколо набрід тонкошиїх юдей,

Грає вчинками, майже всіх напівлюдей.

Хто свистить, а хто скиглить, - що має...

Він один лиш бабачить, тицяє,

 

Як підкову, кує за указом указ:

Кому в пах, кому в лоб, кому в око, хоч раз...

Що не страта у нього... - малина,

Влада кращого скрізь... - осетина.

Листопад 1933

""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""

Мы живем, под собою не чуя страны,

Наши речи за десять шагов не слышны,

А где хватит на полразговорца,

Там припомнят кремлёвского горца.

Его толстые пальцы, как черви, жирны,

А слова, как пудовые гири, верны,

Тараканьи смеются усища,

И сияют его голенища.

 

А вокруг него сброд тонкошеих вождей,

Он играет услугами полулюдей.

Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,

Он один лишь бабачит и тычет,

Как подкову, кует за указом указ:

 

Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.

Что ни казнь у него — то малина

И широкая грудь осетина.

 

Ноябрь 1933