ПАДОЛИСТ

Випадаєш з життя, як обірваний, зжурблений лист,

І несешся, мов пил, по холодних підошвах асфальту.

Прийде час, - і оголить дерева сумний падолист,

І не схочеться вранці відкрити для світла фіранку.

Враз обступить задушливий морок розкудланих днів,

Сірий безлад життя понесе по незримому колу,

І заплаче, затужить струна у полоні вітрів,

В нерозрадному розпачі впавши до самого долу.

Та невстигне упасти, бо трепетний вогник за мить,

На межі, ледь помітній, де серце розітнене навпіл,

Чуйний доторк підхопить, вдихне в нього віру, зцілить,

І в стисканні палкому здійметься небачений факел!

Поверну у життя, у розцвічений, сонячний день,

Що його принесе несподіваний, радісний ранок.

Із нової палітри картин, і віршів, і пісень,

Подарує Господь росяний, небесний серпанок.

Із нової палітри картин, і віршів, і пісень

Нам дарує Господь росянистий небесний серпанок!