Дніпро

Дніпро, великий та могутній!
Свої несеш Ти хвилі.
Ти з Вкраїной не розлучний
І любощі Твої їй милі.

Старий, сідий ти дідуган,
Ти пам’ятаєш древніх воїв?
І кожен з них собі був пан,
І кожен, що хотів те й коїв.

Ти землю сам собою боронив
Від полчищ грізної навали.
В своїм же сердці легенів зростив,
Додав Ти їм чимало слави.

Ти кораблі віками їх гойдав,
Коли ходили до Царграду.
На Кафу йшли і Ти їх гнав-
Скоріш звільняти своє чадо.

І кров, і сльози наповнили тебе,
Вони збурлили тихі води.
І сотня козаків уже гребе,
Минаючи Твої лихі пороги.

І разом в битві всі злягли -
За матір та за батька.
І Ти їх, Дніпре, всіх прийми.
Бо Ти і був їм батько...