РОЗПОРОШЕНІСТЬ

Розпорошеність як сірка у складі заліза,

Утворила людям горе, хоч входила, — тихо.

За шматок чогось штовхали, немов якісь звірі,

То сусіда продавали, то били для втіхи.

 

Час минає, йде по колу, Боги теж сумують, —

Не знаходять люди згоди, стосунки руйнують.

Непомітно нові діти батьків забувають,

Про бабусь в старенькій хаті вже не споминають.

 

Що ж надалі, хто що каже, хтось "гостей" чекає…

Звідусіль зневіри вітер в душі зазирає.

За околицею привід Отамана бродить,

За парканом, аж до неба, з рушницею ходять.

 

Йдуть по колу, йдуть повільно, зсутулившись люди.

У церквах хоч наречені, та що далі буде…

 

Nikvoron 15.08.2020