РОЗПОРОШЕНІСТЬ
Розпорошеність як сірка у складі заліза,
Утворила людям горе, хоч входила, — тихо.
За шматок чогось штовхали, немов якісь звірі,
То сусіда продавали, то били для втіхи.
Час минає, йде по колу, Боги теж сумують, —
Не знаходять люди згоди, стосунки руйнують.
Непомітно нові діти батьків забувають,
Про бабусь в старенькій хаті вже не споминають.
Що ж надалі, хто що каже, хтось "гостей" чекає…
Звідусіль зневіри вітер в душі зазирає.
За околицею привід Отамана бродить,
За парканом, аж до неба, з рушницею ходять.
Йдуть по колу, йдуть повільно, зсутулившись люди.
У церквах хоч наречені, та що далі буде…
Nikvoron 15.08.2020
Отзывы
Бурцева Анжела15.08.2020
Вiрш на роздуми, Колю...
Розпорошенicть - влучний натяк!
Спiвчуття народовi...Ми його частина...
Воронин Николай15.08.2020
Анжела! Вдячний тобі за відгук!
Якщо не вдаватися у подробиці, усі знаходимося в одному човні.
Також, на мою думку, й часи взаємопроникливі.
Інколи майже неможливо роз'єднати історичний час.
Недаремно декілька рядків відомого поета цитуються й понині: «Смешались в кучу кони, люди, И залпы тысячи орудий. Слились в протяжный вой…»
