ШИПШИНОВЕ НАМИСТО
Ще вишиванку одяга калина.
І літній день блукає мандрівник.
Стежина в небо кличе журавлина,
Де я до бурі жовтої вже звик.
Рожеве Сонце в озері ховає
Свою безмежну віданість Життю.
А річка прямо в Серце водограю
Вплітає стрічку праведну ,святу.
В гаю фліртує з вітерцем шипшина,
Намисто й справді в неї чарівне.
Вона- коханка, більше ніж дружина,
Цілує й пестить нібито мене.
Ще не літає срібна павутина,
Ще пісня жнив бадьора і звінка.
Ще жалить ніч до сліз нас комаринна -
Шукає Доля затишку в віках!
