ШИПШИНОВЕ НАМИСТО

Ще вишиванку одяга калина.

І літній день блукає мандрівник.

Стежина в небо кличе журавлина,

Де я до бурі жовтої вже звик.

 

Рожеве Сонце в озері ховає

Свою безмежну віданість Життю.

А річка прямо в Серце водограю

Вплітає стрічку праведну ,святу.

 

В гаю фліртує з вітерцем шипшина,

Намисто й справді в неї чарівне.

Вона- коханка, більше ніж дружина,

Цілує й пестить нібито мене.

 

Ще не літає срібна павутина,

Ще пісня жнив бадьора і звінка.

Ще жалить ніч до сліз нас комаринна -

Шукає Доля затишку в віках!