ЗРАДИ КОЛЮЧКИ

Солодка патока з ефіру немов потоки сольові

Вбивають душу як рослини та розчиняють у собі.

Якої прагне голос цілі у політичній боротьбі

Талановитої людини, в якої очі голубі…

 

Довіра тоне з кожним словом, невідворотність каяття

Настигне з часом перед Богом, та перед правдою життя.

А правда в тисячах могилах, в яких лежать сини й батьки,

Яким давали також силу пером написані рядки…

 

Невже нагода та нікчемна за срібник когось боротьба

Із пам'яттю свого народу ввела талант у забуття…

Ні, не потрібно десь шукати знайомі очі голубі,

Наступить час і біля хати могутні виростуть дуби…

 

Душа народу все оскаржить, відкриє зір на помилки,

І може сам колись відчує, — як жалять зради колючки…

 

Nikvoron 27.06.2020