ЗРАДИ КОЛЮЧКИ
Солодка патока з ефіру немов потоки сольові
Вбивають душу як рослини та розчиняють у собі.
Якої прагне голос цілі у політичній боротьбі
Талановитої людини, в якої очі голубі…
Довіра тоне з кожним словом, невідворотність каяття
Настигне з часом перед Богом, та перед правдою життя.
А правда в тисячах могилах, в яких лежать сини й батьки,
Яким давали також силу пером написані рядки…
Невже нагода та нікчемна за срібник когось боротьба
Із пам'яттю свого народу ввела талант у забуття…
Ні, не потрібно десь шукати знайомі очі голубі,
Наступить час і біля хати могутні виростуть дуби…
Душа народу все оскаржить, відкриє зір на помилки,
І може сам колись відчує, — як жалять зради колючки…
Nikvoron 27.06.2020
