Две сосны за окном...
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом,— БожеІ — після того чаду
і тарапати, рівної нулю,—
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів,—
за небо вип'ю і за дві сосни!
Ліна Костенко
Перевод:
Счастливица, имею каплю неба
И две сосны в тумане за окном,
Хотя казалось, нет живого нерва
Внутри меня: всё выжжено огнём!
Уже душа не ведала, где берег,
Уже устала кормчего искать!
Под грохот дня, под пляску децибелов,
Глухонемою легче было стать!
Мой Боже, мне по силам ли задача?!..
Средь суеты, сводящей всё к нулю,
Я слышу дождь. Он тихо правдой плачет:
Что я тебя, далёкого, люблю...
Щебечут птицы - день, как в детстве, долог...
Людей хороших - видно и во мгле!
В пахучей туче дождевых иголок
Стоит туман, как небо на земле...
Пасутся тени вымерших тарпанов,
На цыпочках, ко мне крадутся сны.
Весна поднимет кубки двух тюльпанов:
За небо выпью, и за две сосны!
1988.
