ЕЛІТА

Від сміху корчиться людина,

Відчувши пана вже в собі...

А ти, не втратив ще сумління,

Чи волі вистачить тобі...

 

На те, щоб хаму не скоритись,

З абсурду стежечку знайти,

За Віру Предків помолитись,

На світ із темряви іти.

 

А що ж той пан, — кого зачепить…?

На втіху бідного позве.

Захоче, — Бога вкрай розсердить,

Від люті, будь-кого штовхне.

 

Чому трапляється так всюди?

Питання ставлять тисячі,

Ті хто кайданів дзвін не любить,

Думки тримає при собі.

 

З роками жах часів буремних

Пізнають люди й на селі, —

Коли від відчаю у темну

Стрибали в прірву вчителі.

 

Еліту, кажуть, треба мати,

Країну щоби відродить.

Та тільки, як її підняти, —

Коли в оточенні сидить.

 

Сурмити важко вкрай до збору,

Якщо сучасна, мов вівця,

Еліта знов втрачає зору,

Та йде у пастку до Тельця...

 

Nikvoron 25.02.2020