ЕЛІТА
Від сміху корчиться людина,
Відчувши пана вже в собі...
А ти, не втратив ще сумління,
Чи волі вистачить тобі...
На те, щоб хаму не скоритись,
З абсурду стежечку знайти,
За Віру Предків помолитись,
На світ із темряви іти.
А що ж той пан, — кого зачепить…?
На втіху бідного позве.
Захоче, — Бога вкрай розсердить,
Від люті, будь-кого штовхне.
Чому трапляється так всюди?
Питання ставлять тисячі,
Ті хто кайданів дзвін не любить,
Думки тримає при собі.
З роками жах часів буремних
Пізнають люди й на селі, —
Коли від відчаю у темну
Стрибали в прірву вчителі.
Еліту, кажуть, треба мати,
Країну щоби відродить.
Та тільки, як її підняти, —
Коли в оточенні сидить.
Сурмити важко вкрай до збору,
Якщо сучасна, мов вівця,
Еліта знов втрачає зору,
Та йде у пастку до Тельця...
Nikvoron 25.02.2020
