Моя журба не ходить по хатах...
Моя журба не ходить по хатах,
жовтавість не розтрушує осінню.
Вона тремтить тихенько на вустах,
або летить за мною тихо тінню.
Куди їй йти? Довкола – пустота,
посаджена на трон двоногим стадом.
Із нею дружить тільки самота,
та пригощає чаєм з шоколадом.
У темний час людської глухоти
журбі уже не треба небокраю,
Хоча у снах цвітуть іще сади,
і птах співочий на гілля сідає.
малюнок Томаш Ален Копера
