Ой, над ставом верба
Ой, над ставом верба,
Верба похилилась,
З сірою водою
Листячком ділилась.
Ой, не плач ти, вербо,
Сизії листочки,
Став такий широкий,
Що стомились очі.
Став оцей широкий,-
Верба говорила,-
Ні кінця, ні краю
І чарівна сила.
Я над ставом стала,
Все життя зітхала,
Бо то мій коханий.
Недосяжний раю.
Як йому так тяжко,
Що він занудьгує,
Я йому співаю,
Листячком шаную.
А зима холодна
Прийде у долину,
Кригою всю воду
Вкриє хуртовина,
То і я тут буду.
Буду спочивати
І своїм корінням
Буду зігрівати.
Ой. над ставом верба.
Верба похилилась,
І очима-листям
В став вона дивилась.
