Ой, над ставом верба

Ой, над ставом верба,

Верба похилилась,

З сірою водою

Листячком ділилась.

Ой, не плач ти, вербо,

Сизії листочки,

Став такий широкий,

Що стомились очі.

Став оцей широкий,-

Верба говорила,-

Ні кінця, ні краю

І чарівна сила.

Я над ставом стала,

Все життя зітхала,

Бо то мій коханий.

Недосяжний раю.

Як йому так тяжко,

Що він занудьгує,

Я йому співаю,

Листячком шаную.

А зима холодна

Прийде у долину,

Кригою всю воду

Вкриє хуртовина,

То і я тут буду.

Буду спочивати

І своїм корінням

Буду зігрівати.

Ой. над ставом верба.

Верба похилилась,

І очима-листям

В став вона дивилась.