ОЙ МАМЦЮ, ЯК ВАЖКО

Розчинені в небі від пострілів хмари,

Палають дощаті пробиті паркани.

Іде по вцілілій стежинці бабуся,

За нею біжить її кішка Маруся.

 

Край лісу родина до пострілів звикла,

Хлоп'ята забули на смак як повидло.

Вночі засинають без гуркоту рідко,

У буру багнюку ступати вже гидко.

 

До вечора бабця додому ледь встигла,

Гостинець у ротах розтанув знов швидко.

Хлоп'ята бабусину слухали казку,

А донька жалілась, — ой мамцю, як важко...

 

Nikvoron 09.11.2019