Порожній час. Осіння самота....

Порожній час. Осіння самота.

Стоїть верба струнка і тонкокоса.

У небі сяє скибка золота

І стежку ніч притрушує морозом.

Невидимі на тугу брешуть пси.

Спиняє пліт несмілих звуків майво,

Бо в цьому царстві вічної краси

Всі голоси – непрохані і зайві.

Чужі у вікнах блимають світи.

Кладе ліхтар на руку теплий промінь.

І тінь чиясь боїться підійти.

Можливо то про тебе давній спомин.