Порожній час. Осіння самота....
Порожній час. Осіння самота.
Стоїть верба струнка і тонкокоса.
У небі сяє скибка золота
І стежку ніч притрушує морозом.
Невидимі на тугу брешуть пси.
Спиняє пліт несмілих звуків майво,
Бо в цьому царстві вічної краси
Всі голоси – непрохані і зайві.
Чужі у вікнах блимають світи.
Кладе ліхтар на руку теплий промінь.
І тінь чиясь боїться підійти.
Можливо то про тебе давній спомин.
