Передосінній

Розплавленим золотом листя

і неба важким свинцем

в твоє неприкаяне місто

крадеться відчужений трем.

 

В прозорих п’янких перламутрах,

в холодних рвучких вітрах

дарує потомленим душам

терпкий неподоланий страх.

 

І стиха ворожить багрянцем,

мережить нічну чорноту,

Нестримним чаруючим танцем

привабить стійку самоту.

 

В бажанні спинити хвилину,

зібрати останнє тепло

тримаєш у пальцях стеблину,

щоб сонце сховати під скло.

 

Але швидкоплинність сезонів

не визнає влади людей.

З ритмічним хитанням вагонів

світ мрій вириває з грудей.

 

Та стій (чи свята ти, чи грішна)

бери у комплекті з журбою

у пам’яті – зелень розкішну,

в душі – шум морського прибою.