Співзвучний

Мов брили, важко падають слова,

Підкошені вітрами й падолистом.

Потроху темрява вступає у права.

Кущі хизуються кораловим намистом.

 

Збираю в пригоршні сліди збіднілих рим,

Безсонням стиглі зорі зустрічаю.

Поволі стримується мандрівний порив,

Ввібравши залишки невипитого чаю.

 

Огорне затишком пониклі плечі плед.

Птахам услід, душа за обрій зазирає.

Старі блокноти пророкують наперед

Безмовність фраз, згуртованих у зграї.

 

Голками в пальці дріб’язковість злив,

Гілля по шибках в безкінечнім такті.

Кімнатний простір шурхіт полонив

Шматками строф, розірваних на клапті.

 

Миттєво тріскається дзеркало калюж,

Величні крони мріють шепотом про зелень.

Крізь призму хмар, що з небом розділю,

Забуті ритми рвуться, мов крізь терен.

 

Тремтить в руках сполоханість рядків,

Та все ж пора момент шукати влучний.

В шаленім вальсі стомлених листків

Знайду мотив, що осені співзвучний.