Ми боялись кохати… (декламація)

Ми боялись кохати, бо дуже боялися болю,

Довіряти боялись, бо гірко від розчарувань.

А коли розставались, то сердцем відчули обоє –

Що не буде прощення, собі не знайдем виправдань.

 

Із портрета дивилися в душу твої карі очі,

Дзеркала насміхались, і зморшками мстили роки…

Ти не знаєш, як я розмовляла з тобою щоночі,

Намагалась вгадати, які тебе люблять жінки…

 

Мій невиспаний ранок зміняє обідня марнота,

А за нею – вечірня густа і в’язка карамель.

Мовчання й самота – то мої на сьогодні чесноти,

Що маскуються вправно костюмами в стилі «Шанель».

 

Ми боялись втрачати – а втратили все найцінніше…

Ти прости мені, чуєш, те давне «І краще знайду…»

Ми не вміли кохати, бо думали – воля важніше!

Покарання знайшло – я до тебе щоденно іду…

 

Август 2019г.

 

Построчный перевод:

 

Мы боялись любить, потому что очень боялись боли,

Доверять боялись, потому что горько от разочарований.

А когда расставались, то сердцем почувствовали оба –

Что не будет прощения, себе не найдем оправданий.

 

С портрета смотрели в душу твои карие глаза,

Зеркала насмехались, и морщинами мстили года…

Ты не знаешь, как я разговаривала с тобой каждую ночь,

Пыталась угадать, какие тебя любят женщины…

 

Мое невыспавшееся утро сменяет обеденная суета,

А за ней – вечерняя густая и вязкая карамель.

Молчание и уединение – то мои на сегодня добродетели,

Что маскируются ловко костюмами в стиле «Шанель».

 

Мы боялись терять – а потеряли все самое ценное…

Ты прости мне, слышишь, то давнее " и лучше найду…»

Мы не умели любить, потому что думали – свобода важнее!

И наказание нашло меня – я к тебе ежедневно иду…