Увi снi
Небо дiсталось краю i тому розлилося,
I розбiглося зграєю синiх волошок у полi,
Забагато було бажань i тому не збулося,
Хоч з роками нездiйснене спишуть на примхи долi.
Я даремно про мрiї свої заcпiвала вiтру,
Вiн гойдався з травою i вигляд робив, що слухав,
А скiнчила я пicню i вiн - полетiв по свiту,
Наче зронене пiр'я так легко її роздмухав.
День вiдведений термiн свiй вiдпалав i згаснув,
I скотився коштовнiсть наче, до пам'ятi скриньки,
Лиш на мить вiдгукнувшись вiдлунням змарнiлого часу,
Не даючи заснути одразу ще пiвгодинки.
I у снi -
я бiжу до нього, волошковим полем,
I радiю -
грайливому вiтру – хай пестить волосся!
I легенько менi вiд сну-
я неначе квола:
Увi снi - так легко зробити, щоб все збулося!
