Тобі...

Ти не бачиш цього, та за тебе в тривозі щодня...
Я щовечора згадую кожну прожиту хвилину
Із тобою. Повір, я пішла навмання,
Очі знову закривши в думки я порину...
Де ти? Що ти? Куди ти? І з ким?
Чи надовго? І... скільки тебе ще не буде?
Я не можу не думати і разом з тим
Запевняю себе: все мине, все пройде, добре буде!
Все закінчиться скоро... Ти кажеш туди
Не з'являєшся! Там - небезпечно!
Але, все ж, я молю, щоб не сталось біди!
Так! Звертатися ВВИСЬ зараз дуже доречно!
Я раніше казала: не вірю! Брехня!
Все казки! Про Всевишнього, віру!
А тепер... Та невже ж так змінилася я???
Звідки він заслужив цю довіру???
Звідки взялись слова і з'явились думки?
І надія ця... Звідки ж то взялась?
Мабуть, все-таки, йдуть невпинно роки
І, напевно-що, я закохалась!
Ти пиши, ти дзвони, згадуй і не забудь,
Час... пройде... Тільки ти там тримайся!
І... люби! Усім серцем кохай! Щирим будь!
Й поскоріше уже повертайся!!!