"Діана"
поема
Є одна дівчина
Дуже вродлива.
Вона така мила,
Лагідна, щира...
Очі її кольору зеленого,
А здаються блакитного.
Якщо ви чули запах
пшеничного колосся,
То такий аромат
її волосся.
А її хода!
Неземна!
Одним словом, вона
красива,
А точніше вродлива.
І от на неї я запав,
Коли її бачив, то мій
подих втихав...
Вона мені сподобалася
І я її ім'я дізнався.
Звали дівчину Діаною,
А мені хотілося називати
її Діною,
Бо так звали кохану
мого
Героя Моро.
Я відразу запропонував
їй зустрічатися,
А вона сказала, що для
початку треба поспілкуватися.
Я дарував їй подарунки:
Морозиво, шоколадки...
Одного разу я подарував
їй тюльпани
І вона мене обняла.
А коли я подарував їй
піони-квіти,
То вона відмовилась від
них різко, наче вітер.
Я не знаю, чи я їй
подобався, як хлопець,
Чи, як товариш,
Проте друзі одне говорили,
А істини й самі не знали.
Та одного разу друг мені
сказав,
Щоб він мені її прохання
передав,
Що вона не хоче зі мною
зустрічатися,
А згодна, як із другом
спілкуватися.
Я його зрозумів,
Бо й сам про це знав.
А ще вона до мене підійшла
І Діана мені сказала:
"Досить за мною бігати,
Я не хочу тебе кохати.
Перестань, будь ласка".
Ну, я й вирішив, що нехай
буде її ласка.
Та я про неї не
переставав думати
І весь час починав
її згадувати.
На Діану я образ не тримаю,
А, навпаки, вірші про неї складаю.
Дивлячись на її дух сором'язливий,
На її сміх милий,
Я відповідь шукав,
А сталося все, як я і гадав.
В Діани до мене було кохання,
А в ньому були сльози і страждання.
Діану парубок кохав,
Але подарунки їй рідко дарував.
Та їй це не потрібно,
Бо в коханні це не важливо.
Її він стрічав
Та додому проводжав.
Здавалося, зникло пекло
І Діана потрапила на сьоме
небо.
Та не так сталося,
Як гадалося.
Діана, як завжди була мрійлива
Та щаслива,
А її коханий починав
нервувати
Й речі всі жбурляти.
На це дивитися гірко,
Але траплялося таке рідко.
Згодом він став частіше
Свої витівки проявляти
грізніше.
Діані це не подобалося
Та вона з цим якось
змирилася.
А от парубок ініціативу
втратив,
Більше ласки до дівчини
не проявляв.
Діана на все очі закривала,
Вона його терпіла.
Їй здавалося,
Що все це снилося.
Краще б це був сон,
А не злий рок.
Під час прогулянки романтичної
Пролунало прохання дівчини:
"Милий, ти мене завтра зустрінеш?"
"Ти що, сама не дійдеш?!"
"Мені з тобою подобається
ходити,
Я хочу завжди коло тебе
бути".
"Мені набридли
Всі твої прохання. Краще б
вони зникли!
Ти лише про себе думаєш,
А про мене й не подумаєш!"
"Ну, пробач.."
"А тепер як заговорила, бач!"
"Чому ти бісишся?
Краще заспокойся.
Наша любов тає,
Моє серце помирає...
Давай все розпочнемо спочатку
Й будемо жити в щастя достатку".
"Та з тобою розпочнеш,
Як ти весь день голову морочиш!"
"Ну чому ти галасуєш?
Чому ти нервуєш?"
"Я не нервую.
Я себе некомфортно
почуваю".
"Ти над моїм проханням
задумався?
Може, в нас все відродиться?"
"Я тобі скажу, що для
тебе моя душа підготувала:
Ти мене дістала!
Я не хочу з тобою
зустрічатися,
Ми розлучаємося.
Геть іди
Й нічого не кажи!"
Діана вся затремтіла,
З її очей сльоза впала.
Цієї ночі
Їй допоможуть знайти
дорогу лише очі.
Вона занервувала
Й ледве не впала.
Їй не хотілося жити,
Їй хотілося із життям
покінчити.
В неї не було опори,
В неї не було допомоги.
Вона всю ніч сиділа
Й плакала,
Сиділа й плакала.
Тепер вона одна,
Вона беззахисна.
Хто її поцілує?
Хто їй щасливих снів
побажає?
Хто її пригорне?
Хто її обійме?
І от Діана вирішила,
Що її смерть прийшла.
Вона взяла батькову
рушницю
Й сіла під криницю.
В сльозах
І в муках
Минали останні її хвилини,
Роздирали душу їй рани.
І ось вона вистрілити наважилася
Та вся її ідея обірвалася,
До неї весело
Собачення підбігло.
Діана уздріла,
Що вона ледве було
не накоїла.
Дівчина рушницю відставила
Й собачення пригорнула.
Тепер заради нього
вона буде жити,
Жити й не тужити.
Минали дні,
Минали місяці...
Діана від стресу відійшла,
Нову радість вона знайшла,
Вона знову веселою стала,
Як і була.
Собачення те пропало,
Від хвороби воно померло,
Але Діана вже перестала
тужити,
Вона хоче радісно жити.
Тепер вона хлопців не
боїться,
Проте їх сторониться.
А тут я з'явився
І в розчаруванні втопився.
Вона лагідно сказала,
Вона мило промовила:
"Я не хочу зустрічатися,
Я не хочу кохатися.
Від кохання лише біль
І я не хочу, щоб
повернувся він.
Я не хочу нікому
набридати,
Я не хочу комусь
спокою не давати,
Я хочу радісно жити
Й так свій вік прожити.
Ми є друзями,
Ми й залишимося друзями".
Я трішки засмутився,
Але зовсім не образився.
Що буде далі - покаже доля
І на все Господня воля!
