***
Знов співає весна про кохання пташиною в небі
Та сміється до сонця очима ставочків і рік.
І заплакало серце: без тебе, тепер вже без тебе
Промине кожен день мій і - тільки подумати! - вік.
А минуле постало, мов Фенікс із попелу, знову,
І вдивляється в мене - чи докір в очах, чи жура...
Ну, чого ти болиш, адже весни нестримно-чудові
Відбуяли для нас., проминула щаслива пора.
А натомість лишилось буденне і болісно-звичне,
Ніби в пісні: любились-кохались, але розійшлись...
Відпусти мене з миром, моє незабутнє колишнє,
Щоб для інших щасливі, квітучі бажання збулись.
