***

Знов співає весна про кохання пташиною в небі

Та сміється до сонця очима ставочків і рік.

І заплакало серце: без тебе, тепер вже без тебе

Промине кожен день мій і - тільки подумати! - вік.

 

А минуле постало, мов Фенікс із попелу, знову,

І вдивляється в мене - чи докір в очах, чи жура...

Ну, чого ти болиш, адже весни нестримно-чудові

Відбуяли для нас., проминула щаслива пора.

 

А натомість лишилось буденне і болісно-звичне,

Ніби в пісні: любились-кохались, але розійшлись...

Відпусти мене з миром, моє незабутнє колишнє,

Щоб для інших щасливі, квітучі бажання збулись.