ОБІЙМАЮ…
Обіймаю безмежність, як небо!
Не говори! Ні, не треба!
Сонце сідає… Дивись!
Благаю! Не йди! Залишись!
Десь засинає ріка…
Серце моє в руках…
Руки Твої цілую…
Є Ти і я існую…
Як небо, – Тебе обіймаю!
Що ж буде далі? Не знаю!
Долі… Чи сплетені долі?
Сонце сідає поволі…
Захід багряний шепоче, -
«Ідіть! Ваші ночі – ці ночі!».
Цілую! Я десь… За межею…
Ніч… І Ти стала моєю…
Ніч дарувала надію…
Вільна! Не володію
Чарами, що оповила
Ніч… Ти її полюбила
За небо, що вшите зірками,
За світ, що об’єднаний нами…
І неможливе можливо!
Ніч дарувала нам диво…
Що буде далі? Не знаю!
Безмежність… Тебе… Обіймаю!
