ОБІЙМАЮ…

Обіймаю безмежність, як небо!

Не говори! Ні, не треба!

Сонце сідає… Дивись!

Благаю! Не йди! Залишись!

Десь засинає ріка…

Серце моє в руках…

Руки Твої цілую…

Є Ти і я існую…

Як небо, – Тебе обіймаю!

Що ж буде далі? Не знаю!

Долі… Чи сплетені долі?

Сонце сідає поволі…

Захід багряний шепоче, -

«Ідіть! Ваші ночі – ці ночі!».

Цілую! Я десь… За межею…

Ніч… І Ти стала моєю…

Ніч дарувала надію…

Вільна! Не володію

Чарами, що оповила

Ніч… Ти її полюбила

За небо, що вшите зірками,

За світ, що об’єднаний нами…

І неможливе можливо!

Ніч дарувала нам диво…

Що буде далі? Не знаю!

Безмежність… Тебе… Обіймаю!