Присвята поетам

Що в серці твоїм,
       одвічній поете?
Ти можеш кричати,
       а можеш мовчати - 
Ніхто не почує,
       якщо не захоче,
Тих слів, що ти пишеш
       кровавим пером...
Ніхто не повірить
       твоєму бажанню
Відкрити їм очі,
       вдихнуть в них життя.
Їм краще стояти
       і вірити казці,
Ніж йти уперед,
       де нема вороття...
Що скажеш на це ти,
       одвічний поете?
Чи крає це серце,
       чи голову мутить?
Нестимеш ти далі
       у люди вогонь?
Спасатимеш душі
       нужденних людей?
А може відвернешся,
       скажеш їм "ні!"?
Як мовиш ти це,
       то хіба ж ти поет?
Твори і працюй,
       не здавайся ніколи,
Неси свій вогонь,
       бо ти Прометей.
Це доля твоя,
       одвічній поете,
Палати як вогник
       в мільйонах ночей...