коли доби в минуле потяг рушив...
коли доби в минуле потяг рушив
і допивала чай остання мить
угору поповзла жовтава груша
що намагалась сонце замінить
ми просто йшли вигулювати тіні
ховався за паркан солодкий без
і голосів тендітне тріпотіння
заповнювало пустку до небес
ми знали все всього було нам мало
нас не тримали спогади та яв
і молодість нам груди розпирала
і досвід негартований ще спав
