Славомир Адамович Глянцеватый зеленый брусничник

Глянцеватый зеленый брусничник,
упаду я в твой маленький цвет,
как последний поганый язычник
напишу свой дурацкий сонет.
 
С гиацинтов, тюльпанов, ромашек
соберу я палитру свою,
буду смело писать, без натяжек
про все то, что я очень люблю.
 
Нарисую отчаянно, дерзко
красоту золотых ноготков,
и мою кареглазую тезку
и шершавость начальных слогов.
 
Как мне нравится громов раздолье,
чистый ливень, а впрочем и пыль,
если пыль от родимого поля
по которому в детстве ходил.
 
Я не ведаю, что за тем светом,
и не ведаю, что там за мной,
только чувствую, сердце кометой
прорывает сомнений конвой.
 
И за это люблю мое сердце,
и жалею рабыню в слезах,
что играет пугливое скерцо
на изломанных ложью басах.
 
С белорусского
 
Глянцавіты зялёны брусьнічнік,
упаду я ў твой дробненькі цьвет,
і, як той закаханы язычнік,
напішу свой паганскі санэт.
 
З гіяцынту, падбелу, рамонкаў
шматкалёрны атрамант зраблю
і пісаць буду сьмела і звонка
пра ўсё тое, што ў сьвеце люблю.
 
А люблю я адчайна і дзёрзка
пекнату залатых нагаткоў,
і маю рудавокую цёзку,
і шурпатасьці першых радкоў.
 
А люблю я грымотаў раздольле,
чысты лівень, а, зрэшты, і пыл,
калі пыл гэты з роднага поля,
па якім мой бадзяўся капыл.
 
Я ня ведаю, што па-за сьветам,
і ня ведаю, што па-за мной,
чую толькі, як сэрца каметай
працінае развагаў канвой.
 
I за гэта люблю маё сэрца,
і шкада мне раба ў сьлязах,
што іграе пужлівае скерца
на зламаных маною басах.