О жадности.

О жадности.
 
 
Жил да был мужик в деревне.
Плут, хитрюга был мужик:
На забавы тратил время.
Жить без козней не привык.
 
Кроме них и в поле дел:
Пахота, посев , покос…
Он в работе каждый день.
Утереть успеть бы нос!
 
Не до шуток, весь в работе…
Тяжело, чай, одному!
И надумал он закогтить
Простоватого Фому.
 
У Фомы большая сила
И могучие волы.
И поэтому, Гаврила,
Сочинил план кабалы.
 
Чтоб Фому закабалить
Ну, хотя б на сенокос,
Для Гаврилы – раз отлить!
Если проще; НЕ вопрос.
 
Но Фоме платить же надо!
А с волами—так вдвойне!
Но хитрец подумал: жадность
И Фому подарит мне.
 
Мужичок к Фоме приходит
Исполнять свой хитрый план.
Разговор с Фомой заводит,
Притворившись, будто пьян.
 
--Ты, Фома, хозяин славный.
Сам силён, сильны волы,
По хозяйству всё исправно –
Ты достоин похвалы!
 
 
 
 
Но, скажу тебе по правде,
Что порядок не во всём –
У тебя волов украдут;
Ты ведь ночью их пасёш…--
 
--Ты, Гаврила, видно пьяный.--
Говорит Фома ему.
--Под присмотром неустанным
День и ночь волы живут!
 
--Уведут, Фома, как пить дать.
И не ночью даже – днём!--
И Фому взяла обида;
Разгорелася огнём!
 
--Ну давй, Гаврила, спорить!
На што хошь; не уведут!
Нет ещё такого вора --
Што бы он Фому надул!--
 
И Фома разгорячённый
Поддался на план Гаврилы:
--По рукам! Спор заключён.--
Вот о чём договорились:
 
Если тягловая сила, надлежащая Фоме,
Будет выкрадена днём,
То Фома должон Гавриле отработать 40 дней.
И Гаврила не заплатит за наём.
Ну а если за неделю
Тех волов не уведут,
То Гаврила месяц целый
Пахать будет на Фому.
 
Дни идут. Фома в работе.
Глаз не сводит он с волов.
То навоз на поле возит,
То везет телегу дров.
 
 
Едет он дремучим лесом—
Для волов – знакомый путь.
Он под нос мурлычет песню,
Чтоб в дороге не уснуть.
 
Вдруг..! на самом перекрестье
Четырёх лесных дорог
он увидел в чудном блеске
Новый хромовый сапог!
 
--Быццю, быць!—кричит волам он,
И подходит к сапогу.
--Вот растяпа, потерял вон…
Жаль, один. Взять не могу.
 
Что мне толку с одного—то ?
Пусть стоит он где стоял.
Ведь опомнится босой тот
И найдёт, что потерял.
 
--Цоб – цобэ, волы, в дорогу!--
Крикнул он, стрельнув кнутом.
Оглянулся на сапог он
И осенил себя крестом.
 
Влез на телегу и поехал.
Сапог остался на дороге.
Ещё версту Фома проехал…
--Быцць!—приказал он круторогим.
 
Фома всё видел как во сне:
Глазам поверить он не мог—
При дороге, при сосне,
Стоял второй чудо – сапог !
 
Фома сапог перекрестил…
Стоит! Ах, вражья сила!
Назад бежать он припустил…
Из—за куста смотрел Гаврила!
 
За сапогом Фома помчал.
Жадность ум Фоме затмила.
Вышло то, что ожидал
Хитрожопый плут Гаврила.
 
Спокойно он волы распряг
И с ними скрылся в чаще.
Фома же нёс второй сапог,
Как неожиданное счастье.
 
Оно как призрак испарилось,
Когда, запыхавшись, Фома
Вернувшись понял, что случилось;
Нет волов и нет ума!
 
Волы, конечно, плут вернул,
Ночной порой на день второй.
Фому, тем самым он согнул:
Спор он выиграл. Герой.
 
Коль жадность есть, но нет ума --
В пролёте будешь. Как Фома.
 
 
П. Чичик. Март 2014г.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Байка про сквапносць.
 
Колэсь, давно, в одным салІ
Жілэ сусідэ, мужікэ.
Хома жэв з хлібом на столі.
В Гаврэла – всё наповпакЭ.
 
І ны того, шчо був лынэві
І господарітэ ны вмів;
Занадто хэтрі був Гаврэло.
Ны до роботэ на замні.
 
Любэв Гаврэло шчобэ хтося
За Ёго замню оброблев.
Крутіль, котрОму шча й валОся:
Він шэльмовав – ек забавлевсь!
 
А в полэ справ! – ны параробіш…
І план з’явэвся у Гаврэла:
Сусід Хома з тайі породэ,
шчо в полэ зробіть любо – мэло!
 
У Хомэ громадна сэла.
У Хомэ такэ волэ,шчо всю робботу у Гаврэла
пороблять добра і в—чвалэ*.
 
А шчоб ны платэтэ за роботу --
Хому Гаврэло ошэльмуя.
Такоя діло варта ботув!
І вэйда так, ек він плануя.
 
І прікэнувшысь, шчо пьены,
Він пріходыть до сусіда:
--Тэ, Хома, госпОдар дэвны,
Но скажу тобі, шчоб відав;
 
У таба ны вса в порадку!
Тэ волэ вночі пасэш,
Оть вночі йіх і покрадуть.
Тэ муцній за йімэ стэж…
Чвалэ* :прілагат.хутко,галопам.
 
--Тэ, Гаврэло, мусыть п’ены?
Хто повіріть, шчо волэ
Можуть вэкрастэ? Нывтемно!
То ж прі догляду вонэ!
 
--Хомо, вэкрадуть! Будь пэвны.
Хоч – ходімо у заклад!—
--Ну давай!—Хома од гневу
Саба стрэмував шча, ладь.
 
У заклад пуйшлэ вонэ:
ЕК волэ в Хомэ покрадуть,
То він буда до зымэ
На Гаврэла в полэ радыть*.
 
Шча і так договорэлысь:
ЕК до Паскэ тэх волыв
Ны пукрадуть, то Гаврэло
Пар дванаццять постолыв,
На роботэ у Хомэ,
Топтатыма до зымэ.
 
Дні бігуть, Хома ек дзэгар*--
Із волыв очэй ны зводыть.
Ек по сіно йіда в вэгар –
Памятая, шчо дась злодый
Тожа нэшпоріть* за йім,
Шчоб пріборкатэ* скотэнку…
Замікая на-нуч в хлів –
Для баспакэ й одпочэнку.
 
Йіда він знаёмім лісом,
Пудганея волэ прутом.
Пуд ныс мругая він пісьню
Шчоб, крэй божа, ны заснутэ.
 
Раптом…! – Бэцю, бэць! –крычэть Хома.
Волэ зупінэлысь.
Хома кэнувсь до ярма –
Там шчось засвітэлось! *Пріборкатэ – (пріхопэтэ, прісвойітэ)
*Нэшпоріть—(слыдэть)
*Дзэгар—(прілаг.) ныстомны, бодёрі.
 
 
 
 
Пуд ногамэ у волыв
Чобот ваксою блышчев!
Рад Хома, чуть ны зомлів…
Довго він над йім мовчев.
 
Посля кажа: -- Оть, расхляба!
Хтося з ермарку згубэв.
Ну, одэн і мні ны траба.—
Сів на хуру.—Цоб, цобэ!
--Шчо мні пользэ з одного.
Да стоев—хай і стойіть.
Той,шчо з босаю ногою,
Прібіжэть по ёго вміть.
 
Шча пройіхав з пувварстэ,
Тай із хурэ чуть ны впав;
Другі чобот там стоев!
Чорным бляском аж сіяв!
 
Тут Хома парахрістэвся
І хутайко з воза зліз.
Про волэ забув – потэсся
За паршім чоботом, у ліс!
 
Аз корче Гаврэло вэйшов
І волэ одпрег од воза.
Тай повів йіх тэшком—нэшком.
Віз остався на дорозэ.
 
А Хома, варнувшісь з ботом,
Зрозумів уса одразу.
Він облэвсь холодным потом,
Вэд свій ваксою ізмазав.
Волэ Гаврэло потрімав Оть так Хома нысподывано
В затэшным місцэ дань і ныч. Попав Гаврэловэ пуд гнёт.
А ранком вжа з Хомою мав Робэв на ёго ек на пана,
Закладу прОграного річ. Сквапным зроду ны “везёт”!
П. Чічік.
П.Чічік. 01. 04. 2014р.
 
***
 
Бувало завждэ шчось хотілось:
Кудэсь пруйтэсь, побачітыся з кэмсь,
У сьвіт пойіхатэ кортіло –
До всёго був свій інтэрэс.
 
І да поділося всё тоя—
Загар до працэ і жіття?
Чого старія молодоя?
Мэ на сьтым сьвітэ у гостях?
 
Такая думка нас бэнтэжіть,
Паралізуя нашу волю.
Хто за собою вжа ны стэжіть,
Утаймованы вжа до болю.
 
А хто вкідаяцця у п’янку
І забувая про вса гэть.