Поре грібная.
Поре грібная.
Йіздыв роваром у ліс стародавняю грэблёю.
Під гранэцю ровар ніс, тудэ, дэ пропуск трэбують.
Грібнэй дошчік моросэв,тэхо осынь підкрадалась.
В жовты колёр всэ красэла, пасмэ кіс пороскідала.
Мокрэ косэ вітёр сушіть, розганяе йіх по нэбу.
Е на роварэ нэсуся бэз особлывойі потрэбы.
Прогулятысь захотілось, грібків пошукатэ,
Устряхнутысь старэм тілом заржавівшім в хатэ.
Під лісом ровара поставів, зайшов у ліс -- блажэнствую!
На пэрші погляд -- річ простая -- розварушэтэ плоть свою.
А скількі радошчів і пользэ! Подіі в пмяті всплылэ:
Ек обдырав на лэко лозу ( із лэка постолэ плэлэ).
Ось тут корівку свою пас, а там у прэску пэклэ бульбу.
Ось тут заснув і жэто спас, за шчо побэты батьком був...
Ось там, гоячою порою, в жнывах, солому скірдовав.
А під Ковтатаю горою, по Смолянцэ над сіном бідовав.
Тэпэр вжэ ныц ны трэба мні. Стою е мудрі і старэй...
Та хоч старэй, но ны зохнів! Літам, хворобам ны скорэвсь!
Ось набэру грібів -- боровіків, ек молодэк на ровара заскочу,
Успомню свойіх 25 років...Бо шчэ вміратэ е ны хочу!
Пэтрусь Чічік. осынь 2017 року.
