Благаю, зупинися, мить!

Благаю, зупинися, мить!..

Я знаю, що прохання це - намарне...

Та й ти, можливо, не така вже й гарна,

Але не поспішайся відлетіть!

 

Притримайся! І я тобі воздам:

Сама рішу - коли, кому і скільки.

Візьмеш своє! Не заважай лиш тільки

Повірить в чудо й збутися дивам.

 

Давно уже душа моя без крил.

Без них тримаюся у світі слабко...

Роки ж перетворились вже на крапку,

А що любила безоглядно - пил.

 

Мов білий яблуневий тихий лет,

Нечутно час спадає, монотонно...

Та інколи це так багатотонно,

Що з хрустом розсипається хребет.

 

Вже вичерпано все і вся до дна,

Душа давно змарніла в безнадії.

Чи, може, вже ущухли буревії?..

Ні. Вузликів тугих іще сповна.

 

...А спогадів дорогоцінних шмат

Десятиліттями у пам"яті нуртує.

Нічого час безжальний не лікує:

Бо ж він не лікар - невблаганний кат.