Благаю, зупинися, мить!

Благаю, зупинися, мить!..
Я знаю, що прохання це - намарне...
Та й ти, можливо, не така вже й гарна,
Але не поспішайся відлетіть!
 
Притримайся! І я тобі воздам:
Сама рішу - коли, кому і скільки.
Візьмеш своє! Не заважай лиш тільки
Повірить в чудо й збутися дивам.
 
Давно уже душа моя без крил.
Без них тримаюся у світі слабко...
Роки ж перетворились вже на крапку,
А що любила безоглядно - пил.
 
Мов білий яблуневий тихий лет,
Нечутно час спадає, монотонно...
Та інколи це так багатотонно,
Що з хрустом розсипається хребет.
 
Вже вичерпано все і вся до дна,
Душа давно змарніла в безнадії.
Чи, може, вже ущухли буревії?..
Ні. Вузликів тугих іще сповна.
 
...А спогадів дорогоцінних шмат
Десятиліттями у пам"яті нуртує.
Нічого час безжальний не лікує:
Бо ж він не лікар - невблаганний кат.