Я ПАМ’ЯТАЮ, ЯК ТЕБЕ ЧЕКАЛА…
Я пам’ятаю, як тебе чекала,
Коли ти ріс в мені із дня у день,
З тобою подумки, мій сину, розмовляла,
Співала тихо лагідних пісень.
У муках зродила жадану дитину,
всю душу вкладала в своє немовля,
плекала,кохала єдиного сина,
мов сонце сміялось моє янголя.
А потім садок,із відзнакою школа,
тоді інститут…Нелегкий то був час.
І перше кохання… Забути? Ніколи…
Та скінчилось все так неждано і враз…
Немов набат, «війна» кругом звучало,
мене ти обійняв і залишИв саму…
Країну боронить-призначенням це стало,
А потім постріл! Біль… І запах полину…
Похмурий день. Туман все накриває.
Трава росою плаче у долині…
Мій сину, та невже тебе немає?!!
Так...Є…Тебе везуть до мене в домовині…
Враз посивіла…І плачуть мої очі.
Всі дні були у молитвАх до Бога!..
Чекала тебе я від ранку й до ночі,
В надії побачити сина живого…
Маленький мій! Встань, обійми руками,
проснись, не кИдай матінку свою,
люблю тебе,синочку мій,без тями.
А серце крається і рветься від жалЮ!
Мій голубе,невже тебе зростила,
щоб вік самій в жалОбі доживать,
щоб вража куля в сЕрденько влучила,
щоб молодеє тіло заховать?!
Уста твої і руки поцілую…
Лежиш в квіткАх…Не оживеш вже,син!!!
Без тебе я померла - не існую…
Немов лежу в печалі домовин…
Сьогодні бачу я тебе востаннє,
Сльозами личко миле окроплю.
Ти підкорився смерті невблаганній…
Землі дитя я рідне віддаю…
Минають дні… Твоє цілую фото…
Аж ось – в вікно хтось тихо стукотить,
Розвіять хоче смуток і скорботу…
Щось сивий голуб каже-вуркотить:
«Це я, матусю, прилетів із далі,
Сказати, щоб жила ти без плачу,
Щоб розігнати всі твої печалі,
Ти заспокойся – ще я прилечу!
Не забувай мене і мої вчинки,
І зрозумій – ну хто, коли не я?
Ти знаєш – в мене підроста дитинка.
Я мрію, в мирі щоб жила сім’я!
Ти зрозумій ! По-іншому не можна,
Коли усе заполонив Тиран!!!
В нас сильна нація. Вона – непереможна!
Хоча ціна – це біль та кров із ран…
Я в Бога вимолю для всіх людей прощення –
Щоб Він забрав з країни Сатану,
Щоб Україні дав нове ХрещЕння
І припинив жахливу цю війну!..
Душа моя вже чиста і спокійна,
Тут разом ми – Небесні голуби,
І зміна на землі росте надійна –
Молись за них, підтримуй та люби!.
Їм передай – за них життя віддАли,
За Матір, Долю, Мир на всій землі,
Щоб мову й волю в нас не відбирали,
Щоб народились дітоньки малі!
Ти, мамо, знай: як стукати в віконце
Почнуть пухнасті білі голуби –
То шлю привіт тобі я прямо з сонця,
Щоб не було ні суму, ні журби.
Ти розкажи, за що вмирали діти –
Завжди хай будуть у людських серцях!
Як жаль… Потрібно вже летіти…
Ти прославляй героїв у піснях!»
* * *
Я пам’ятаю,як тебе чекала,
Припавши до плакучої вербИ…
Під нею сина рідного…сховала…
Над нею плачуть білі голубИ…
28.01.2019
