Здається

Здається, ми зустрілись випадково,

Але чомусь так мариться мені –

Що ти ввійшла в моє життя казково

І що була – ти десь у вигнанні.

 

Що ми раніше бачились з тобою,

Не знаю тільки – як, коли і де!

Що брали в руки, за кохання, зброю

І падали в колосся золоте.

 

Що зранку ти усмішкою вітала,

А я - намилуватися не міг,

Як ти своє волосся заплітала,

Біля моїх закам’янілих ніг.

 

І ми з тобою щастя зустрічали

І бачили, як квітне зимній сад.

Там, за вікном, морози все сичали,

А в нашім домі зеленів фасад.

 

Здається, ми зустрілись випадково,

Але чомусь так мариться мені –

Що ти ввійшла в моє життя казково

І що була – ти десь у вигнанні.

 

© Андрій Колісний

17 вересня 2013 р.