На подив людям чи на сміх...

На подив людям чи на сміх

(чи хто зурочив?),

мені ти випав... Наче сніг

посеред ночі.

І хто б не бачив у вікні,

що в білім липи,

упевнена: лише мені -

одній! - ти випав...

 

Ось ти. Білієш. Горілиць.

Жорсткий, січневий.

Хоч порадій, хоч відвернись -

мені!.. Із неба...

Відчути раптом захотів

мої тепло і ніжність:

не втримавсь, гордий, і злетів

на землю грішну.

 

Забудеш моторошну вись

в земному лоні...

Торкнусь очима, нахилюсь,

візьму в долоні.

Розтане сніг поміж долонь,

Натомість - диво:

оберне ніжний мій вогонь

тебе в людину.

 

І не скажу я в чорну мить:

"Жорсткий такий... Не треба!"

Не відпущу до хмар злетіть,

де сніжно мерз під небом.