Осокори

Стоять ці свідки мовчазні

Історії рідного краю,

Давно садили їх колись

З а царським то іще указом.

 

Старі, потріскалась кора,

Гілля ламалося вітрами,

Здавалось би прийшла пора,

Щоби уже їх порубали.

 

Та зеленіють щовесни

І восени в них листя жовте.

Іще таки міцні вони,

Стоять над шляхом осокори.

 

2017 р.