В думках ті очі
Притисла виразно щоку до підвіконня.
Тремтіло серце, наче у душі.
Стискалися в поту палкі долоні.
" Неначе то привиділось мені."
Згадала ту палку і юну втечу.
У місто, від кохання і села.
Не бачила його десятки літ, до речі,
з тих пір, коли красунею була.
Мов в сновидінні, в вирі випадковім,
зустріла погляд виразних очей.
Дивився і у невпізнанні новім,
припав той погляд до безсонь- ночей.
Сахнулася у бік, - і у трамвай.
Палало серце, стукало у скроні.
І наче у душі відкрився рай,
стискали поручень із силою долоні.
Не було сил, щоб відійти від скла.
В думках ті очі, і вже сиві скроні.
"Кохана, йди, вечеряти пора" -
почула з кухні. - Світ впав у бездоння.
