Planetarium!
Душа сокрально відучає ,
Мої високі поривання,
Все відпускає ,як востаннє,
Контрастним небом надихає .
Старі, вінтажні світотіні,
Покрили пасмо промінців,
На листі легкому кінці,
Іграє Сонце в самотинні .
Захопить гравієм Земля,
Старі кістки і попел зжахний,
Печаль віків водою пахне,
Що змила чорна тхненна мля.
Видніє Сонце небосхилом,
Ватанно-жадними хмарками,
Над ним проміння ярмарками,
Сміється владно над димилом.
Ганяє вітер ті блактирті,
Туди, де світить як гуаш,
На важах біло-синіх страж,
Лучисте теплеє повітря.
Куйовдить хмари вільний день,
Здіймає ввись , несе кудись,
Малює пензелем... і колись
Закінчить майстер твір натхнень.
Бархатно-персикові шатри,
Римують райдужні поеми ,
Ламають кременеві клеми,
Вогненно жгуть вулканні ватри.
Уніс вже день оті хмаринки,
Замінить в небі ніч зірками,
Що носять світло між віками,
До нас заходить на хвилинки.
Фланельне мариво зіркове,
Покриє фіолет небес,
Як дух смертельний він воскрес,
Хвилує серце тло казкове.
Баштанно-темний пилу волос ,
Ховає всесвіту загадки,
Останній луч загоїть латки,
Летить з Землі в безкраїй космос ...
Безмежний простір незалежний,
П’янить дурманом неосяжним,
Сміливим маривом звитяжним,
Покриє світ такий бентежний.
Скрипить там Марс тяжким металом,
Юпітер бурі калатить,
Зупинить раптом іх на мить ,
І знову лягкотить кристалом.
Сатурн ,як дама заміжня,
На пальці перестнями все крутить ,
І пил з печалі каламутить,
Смертельні бурі дме щодня.
Урану водень ,як сестра
Поїть , годує , спати ложить,
Казками душу не тривожить,
Все учить розуму й добра.
До Сонця тягнеться Меркурій,
В свої обійми він приймає,
На промені все зазіхає,
А Сонце прагне з нього фурій.
Венера має краси силу ,
Хизуясь ,плаття в світлі крутить,
А пил з водою його мутить,
Планета плаче дощем з пилу .
Нептун - величний мореплавець,
На Сонці синім манить цвітом,
І повертається з привітом,
Він тут один самодержавець.
Плутон, нікому не потрібний,
Один лиш друг його - Харон ,
Як щастя схопить він фотон,
Відбиє світло покрив срібний...
Земля Плутону буде брат,
Вона така ж ,сама у світі,
Невидно й духу на зеніті,
Лиш посилає апарат.
Надіє є, що не одна.
Нема нікого тут живого,
Велично-сильного такого,
Лише сусідка тут - Луна.
Не знайде друзів у Системі,
А прагне величних висот,
Надія - звук низких чистот,
Що лине в нікуди в окремі .
Така могутна, велечава,
Земля,Землисько,Землечище,
Захопить в пути вогнечище,
Іскра залишиться яскрава.
Ії побачать крізь віки,
Коли людей уже не буде,
Тоді уже до нас прибуде,
Та слава ,що беруть зірки...
