Шматки думок цейтнот розвісив...

Шматки думок цейтнот розвісив

на що попало, без мети...

То тьмяніші, то виразнIші

ті перекошені світи.

Щось вирвані слова гадають,

спинився погляд твій на мить

у пам"яті на самім краю -

і, недосказаний, стоїть.

Самотньо вистигають звуки...

Нечутно листя шелестить...

.....................................................

Час золотавої розпуки

на струнах вічності дзвенить.