ОСІНЬ ТИХО НА ЗЕМЛЮ СТУПА...
Вже за обрій пішла літня спека,
Чорнобривці в саду відцвіли.
Красне літо зібралось далеко,
Теплі дні відбули...віджили...
Все частіш прохолодної днини
Дощ сріблястий, рясний накрапа.
І летять-пролітають хвилини –
Осінь тихо на землю ступа...
Йде вона у барвистім намисті.
У повітрі туман зависа...
Захід сонця яскраво-вогнистий.
Розгорівшись,ніяк не згаса...
Непомітно з'явилася осінь,
В теплий край вже летять журавлі...
А берізки стоять злотокосі
На холодній осінній землі.
Роса стала холодна й блискуча,
Мов перлина в траві золота.
Сонце вже не таке і палюче,
Запах осені в душах вита...
Стиглі яблука, груші і сливи
Вже лежать на моєму столі.
Ця пора – ну така вже вродлива!
Бісер осені тоне в імлі...
Вона листячко жовте скидає,
Що за вітром летить і летить.
Ця краса мене не відпускає,
Хай триває її кожна мить!
Мені в серце саме западає,
Манить погляд осіння краса...
Вітерець холодком повіває
І летить назавжди в небеса...
1.09.18р.
