ОСІНЬ ТИХО НА ЗЕМЛЮ СТУПА...

Вже за обрій пішла літня спека,

Чорнобривці в саду відцвіли.

Красне літо зібралось далеко,

Теплі дні відбули...віджили...

Все частіш прохолодної днини

Дощ сріблястий, рясний накрапа.

І летять-пролітають хвилини –

Осінь тихо на землю ступа...

 

Йде вона у барвистім намисті.

У повітрі туман зависа...

Захід сонця яскраво-вогнистий.

Розгорівшись,ніяк не згаса...

Непомітно з'явилася осінь,

В теплий край вже летять журавлі...

А берізки стоять злотокосі

На холодній осінній землі.

 

Роса стала холодна й блискуча,

Мов перлина в траві золота.

Сонце вже не таке і палюче,

Запах осені в душах вита...

Стиглі яблука, груші і сливи

Вже лежать на моєму столі.

Ця пора – ну така вже вродлива!

Бісер осені тоне в імлі...

 

Вона листячко жовте скидає,

Що за вітром летить і летить.

Ця краса мене не відпускає,

Хай триває її кожна мить!

Мені в серце саме западає,

Манить погляд осіння краса...

Вітерець холодком повіває

І летить назавжди в небеса...

 

1.09.18р.