Нічого зайвого

Клаптик ранковий блакитного неба,

Подих твій поряд. Зникає тривога.

Зайвого більше нічого не треба.

Зовсім ніяких претензій до Бога.

 

Дійсність здається мені бездоганною.

Сон зникне горлицею полохливою.

Можна, я зватиму тебе Коханою?

Спробую, можна, зробити щасливою?

 

Далі життя промайне, мов омана,

Замиготять міста, люди та дати.

З вуст твоїх ніжних напившись дурмана,

Знову і знову їх буду жадати.

 

Якщо навіть в край незворотній полине хтось,

Чи будем нікчемним ми дріб’язком зайняті,

Ми в місті любові з тобою зустрінемось

На вулицях нашої спільної пам’яті.