Нічого зайвого
Клаптик ранковий блакитного неба,
Подих твій поряд. Зникає тривога.
Зайвого більше нічого не треба.
Зовсім ніяких претензій до Бога.
Дійсність здається мені бездоганною.
Сон зникне горлицею полохливою.
Можна, я зватиму тебе Коханою?
Спробую, можна, зробити щасливою?
Далі життя промайне, мов омана,
Замиготять міста, люди та дати.
З вуст твоїх ніжних напившись дурмана,
Знову і знову їх буду жадати.
Якщо навіть в край незворотній полине хтось,
Чи будем нікчемним ми дріб’язком зайняті,
Ми в місті любові з тобою зустрінемось
На вулицях нашої спільної пам’яті.
