Не сплю...

Не сплю... І сон до мене більше не приходить...
Лежу, сиджу, біжу... І всі думки лише про тебе.
Мовчу... Й слова усі мої уже без мене ходять.
Нічого... І більш ніщо не радісно для мене.

Стою...холодні каплі падають мені за душу,
і листя жовте під промокшими ногами шелестить,
але твій силует, немов востаннє, побачити я мушу,
бо завтра голос мій вже може не заговорить.

Страждання покидають мою душу ранішнім туманом,
а спокою мовчання луною котиться по закутках її.
Ніколи не пізнаю я, напевно, іншого кохання,
а це до віку зігрівати буде мої холодні мрії.