Світанок...

Схід сонця весняного ранку...
В душі — відчуття настання світанку...
Морок відходить, тіні зникають...
В душу весняні птахи прилітають...

Сонце зігріє землю промоклу,
Душу осяє, зникне болото.
Випадок, зустріч, прогулянка містом,
Ночі, осипані дощовим намистом.

І як завжди не вистачає часу.
Кожен живе з тягарем цієї маси.
Як же зробити щоб ми знову зустрілись?
Щоб наші серця порозумілись?