Прощання

Заручниця власного "боюся",
Мов свічки гаснуть ті думки...
Ні, я ні за що не скорюся,
Це ти. Це ти, це ти впади!

Ми сонця більше не побачим,
Ми в небо більше не злетим.
Лише вокзал й перон тремтячий.
Налий-но ще!.. Та час іти.

Заручниця своєго "страшно",
Зійди. Не стій на холоду.
Це втома від думок незрячих,
Це пісня пташки в терену.

Дивлюсь востанєє в колір неба.
Цієї маячні я випила сповна!
Розкрию крила й поповзу,
Бо сили для польоту вже нема.