Колись давно, до нашої ще ери...
Колись давно, до нашої ще ери,
Що навіть Бог ще немовлям не був,
Блукали світом співаки-гомери,
І вітер відкриттів цікавих дув.
Коли були реаліями міфи,
І білий світ геть лопався від див,
Коли степи не знали й тіні Скіфа
(його Геракл ще не породив).
Коли могла сховати справжнє військо
Невитоптана зайдами трава,
Проходили стада тут кіммерійські,
Про подвиги співала тятива,
Про прямоту і нелюбов до свинства,
Та іншої гидоти взагалі,
І це все називалося дитинством
Моєї невмирущої землі.
