Сувид
Ми завжди проїжджаєм це село.
Ім`я у нього праслов’янське — Сувид.
Тут навіть хмари особливо сунуть, —
сутемна синь на бронзове чоло.
І хоч Стрибог на поїзд пересів
і вже дахи струсились від соломи, —
тут, за щитом смарагдових лісів,
моїх жар-птиць блакитні космодроми.
Я забуваю сумніви і сум.
Я воду п’ю у Сувиді з криниці.
В країні сосен, сувидських красунь,
зі мною грають в піжмурки суниці.
Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прикинувся сосною.
То коней напуває у Десні,
а то, як грім, гуркоче за Десною.
І хто він — Сувид? Може, бог лісів,
що десь пішов у нетрі й буреломи?
Він, може, чує луни голосів
і хоче теж вгадати собі, хто ми?
Спасибі вам, двори і явори,
що ви лице дали його розгледіть —
у тиші вод, у борознах кори,
у хмарі, що як профіль і як лебідь.
Здригнувся лось. Регоче браконьєр.
— Який там Сувид? — каже. — Все нормально.
Він міф. Він мох. Він сутінь цих озер.
Його ніде на світі вже немає.
Неправда, є! Бо хто у небесах
на дощ поверне місяця рогами?
Хто після тебе пройде по лісах,
вогонь притопче босими ногами?
Не може бути, щоб його — ніде.
Без нього людям суєтно і сумно.
І я гукаю: — Су-ви-де!.. — ...ви де?
— Ви де?.. Ви де?.. — відгукується Сувид.
"Сувид" Лiна Костенко
Дремучий лес за маленьким селом
Веков минувших пылью припорошен,
И холм, как древний бронзовый шелом,
Перуном за ненадобностью брошен...
А имя - Сувид у того села:
Бог знает, что оно обозначает...
Зато в реке вода, как из стекла,
И ветер сосны бережно качает.
Давно уже иным стал ход часов:
Стряхнули крыши ветхую солому.
Но, под щитом смарагдовых лесов,
С Семарглом и Стрибогом мы - как дома!
Плывут здесь, как столетья, облака,-
Уверенно, неспешно, величаво:
Конца не видно Сувиду пока,
Как не видать у Сувида начала...
Повсюду он: умоется росой,
И обернётся птицею лесною.
То он коней ведёт на водопой,
А то как гром грохочет за Десною!
Да кто он, Сувид?! Может, бог лесов,
Навек ушедший в чащи, в буреломы?
Он, может, слышит эхо голосов,
И тоже для себя решает: кто мы?!
Спасибо вам, дворы и яворы,
Что дали разглядеть его лицо вы:
В покое вод и в бороздах коры,
И в туче, что как профиль невесомый!
Здесь, в этих пущах, каждый зверь мне - брат:
Отмоюсь от грехов своих, в речушке!
Здесь я в гостях, у сосен и дриад,
У земляники на лесной опушке!
Не веришь мне? Тогда, подумай сам:
Кто месяц повернёт на дождь рогами?
След в след, пройдёт за нами по лесам,
Огонь притопчет босыми ногами?!
...То рябь бежит от ветра по воде,
То на стекле узор мороз рисует,
А я всё кличу: Сувид, где ты, где?!
-Ты где? Ты где? - Из леса вторит Сувид...
Голубовка, 1988 г.
