На день седьмой (перевод)

Оксана Шипицына

 

На сьомий день...

 

На сьомий день вгамуються вітри,

впаде вода у бездоганний спокій

і сонна млість розвіється від рим,

що гнутимуть думки в рядки… А поки

розгульні хвилі теліпають світ

у шепітнім строкатім балахоні,

горять дерева в лихоманці віт

і лячним мімом в просвіті віконнім

поділ будівлі смокче чорна тінь,

не вгамувавши спрагу соком ночі,

але потік подвірних шамотінь

ні-ні та, раптом, тихшає пророче...

Світає… Під низький уклін трави

сідлає землю золотавий вершник…

Та жоден стан не схилить голови

на сьомий день.

Сьогодні тільки перший…

 

*** *** ***

 

Седьмого дня затихнут все ветра,

вода застынет в безупречной глади,

и рифмы думами начнут играть,

в дугу их выгибая ритма ради

Ну, а пока вздымается волна,

размахивая пенным балахоном,

в дрожанье крон колышется луна,

и тени чудищ тянутся к балкону.

И, захлебнувшись жаждой, ночь лизнёт

домов притихших двери, окна, стены…

Затихнет шорох… В тишине скользнёт

рассвет, росой сверкая дерзновенно.

Золотоглавый всадник над землёй

взлетит, затмив ночную королеву…

Ничто не поклонится головой

на день седьмой…

Сегодня только первый.