Бувай
П’ять хвилин до рани, до болю, або до волі,
тиск у грудях, в очах посивілий дим,
розлучальні вуста знов шепочуть тобі: ”Доволі”,
а благаючий погляд спиняє своїм “Не йди”.
Навіть сіль на вустах твоїх не така терпка вже,
як раніше, солона – звичайна тепер на смак.
Випадковий глядач, і той неодмінно скаже,
що я винна сама, так, як винна завжди сама.
Небо рветься і губить над містом нитки прозорі,
серце гучно скрипить, немов застарілий ліфт,
та летить у безодню, в самісінький край лавсторі,
й розбивається вщент, не торкаючись ні землі,
ані рук твоїх… А по колу повзуть трамваї,
чимось схожі на нас, самотні, пусті - дощить.
Зледеніли долоні. Шепочеш: ”Бувай… “
_________________________________”Бувай і
викарбовуйся в кожному завтрашньому вірші…”
Отзывы
Перов Пётр30.06.2018
Добры верш... мне падабаецца... Асабліва, "застарілий ліфт"
anshe30.06.2018
Дякую!
Дактиль Птеро27.01.2019
Дуже файний вірш.Тількі маленьке питання, "сОлена" - це дієприкметник, але , я розумію, тут мається на увазі прикметник "солОна"... Чи я не так щось зрозумів?
Дякую.
anshe03.03.2019
Дякую. Ваша правда.
Верис Дана02.03.2019
И снова до дрожи, до повлажневших глаз...
anshe02.03.2019
Мне очень приятно, что Вам нравится.)
Агапова Наталья16.02.2020
Дуже сподобався Ваш вiрш. Неперевершена лiрика. Браво!
