Місто-залізниця

Місто крокує вперед залізницями,
міряє сенс у ритмічному співі коліс,
місто віддалено тисне в’язницею,
а в його череві міцно дрімає біс.
 
(Пахне тамованим відчаєм і узліссями.
У міста місія):
 
Кожну секунду присвячувати подорожнім,
щоб сортувати суєтність думок вагонами,
спокій і рух через простір робити тотожним
і накопичувати буденність. Гронами.
 
Тиражувати себе на віддалені станції,
щоб пасажири його не змогли забути,
снігом невчасним вливатись в нові декорації.
(За будь-яку ціну вартує стати почутим).
 
***
Місто конає за маревом спокою,
обтяжує ранки свинцевими хмарами,
і проектує реальність (надміру жорстокою):
перемежовує ніжність з ударами.
 
(Сльозами впивається, що дістаються йому задарма.
У мене карма):
 
Вічно блукати одними і тими ж узбіччями,
періодично хворіти від сирості (сірості) вітру,
прагнути рвучко порвати вузли (залізничні),
і наостанок коритися, не припинивши гонитву.
 
І наостанок вертатися скорена (зморена)
підлою міццю надто близьких територій,
рватись назовні (для того ж дорога і створена),
щоб бумерангом летіти в туманності неозорій.
 
(В кару за те, що годую його чужими історіями,
місто ріже мені вени
коліями.)