Осінь

Осінь живе. Вона дихає листям.
Журиться небом і плаче дощем.
Осінь живе. До серця так близько,
Я закриваюся білим плащем.
Осінь живе. Це вона так навмисно-
Все поглинає і навіть тебе.

Осінь жива! Бо смокче життя,
Весною народжене, літом натхненне!
Осінь жива. Поверне в небуття
Все, що було подаровано небом.

Осінь залишилась в мене навіки,
Мені не втекти, але намагаюсь.
Я закриваю від втоми повіки,
Вона мене їсть, а я опираюсь

Колючим терном стискає мій мозок,
Сум той росте, неначе пухлина.
Повільно вражає утомлений розум,
Нахабно залазить у кожну клітину.

Осінь ковтає життя по краплині.
Сум і тривогу а душі повелила,
ТЯгне по нитці хвилини, години,
Радість і щастя моє схоронила.

Осінь залишилась. Все було марно.
Плачуть дощі, не маючи втіхи.
Осінь поглинула. Журяться хмари.
Втомлені я закриваю повіки..