Заблукала птаха
Безсилою птахою - з вічності,
з часу безмеж,
До тебе приб'юсь навесні,
опущуся на віття,
І ти мене тихо у теплі
долоні візьмеш,
Незнаний коханець
із двадцять якогось століття.
А в нашому часі ми, певно,
десь поруч були:
Із кимось стрічались,
по росах ішли, цілувались...
Так боляче, милий:
себе ми таки не знайшли...
Згадати несила: здається,
звикали, кохались...
Тож я самотою-пташиною
в безвість лечу,
У просторі-часі тебе виглядаю -
і лину...
Знайду - не знайду?
У холодних потоках дощу
Край твого вікна опущусь
на квітучу калину...
А ти? Чи впізнаєш
між інших коханих - мене
У пісні ледь чутній
дрібного пташиного тіла?
Усе проминає -
і біль невпізнання мине,
А я за тобою
у інше життя полетіла б.
