Питаєш ти, щаслива я чи ні

Питаєш батьку, знову увісні,

благальний погляд, ні, він не останній.

Питаєш ти: щаслива я чи ні,

і чи минулася та туга рання.

 

В минуле вже не буде вороття.

Збирає ніч життя, як день покоси.

І знову сонце сходить, з забуття,

даруючи палкі та свіжі роси.

 

На це тобі я відповідь не дам.

Бо і сама її іще не знаю.

А ти з небес, усе побачив сам,

що й досі я його таки кохаю.

 

Що цей весь сум не стерли ні роки,

ні відстань днів, що вилилась по тому.

І знов по звичку липне до руки,

дихання вітру так мені знайоме.

 

Колись він руки ці в долоні брав,

дивився в очі, наче із безодні.

Не знаю я, чи він тоді кохав,

і що було у тій душі природній.

 

Я вивчила одне - у вороття.

Немає слів. Є тільки запитання.

Кохання - його сповнена межа.

І все життя болючого чекання.