Питаєш ти, щаслива я чи ні
Питаєш батьку, знову увісні,
благальний погляд, ні, він не останній.
Питаєш ти: щаслива я чи ні,
і чи минулася та туга рання.
В минуле вже не буде вороття.
Збирає ніч життя, як день покоси.
І знову сонце сходить, з забуття,
даруючи палкі та свіжі роси.
На це тобі я відповідь не дам.
Бо і сама її іще не знаю.
А ти з небес, усе побачив сам,
що й досі я його таки кохаю.
Що цей весь сум не стерли ні роки,
ні відстань днів, що вилилась по тому.
І знов по звичку липне до руки,
дихання вітру так мені знайоме.
Колись він руки ці в долоні брав,
дивився в очі, наче із безодні.
Не знаю я, чи він тоді кохав,
і що було у тій душі природній.
Я вивчила одне - у вороття.
Немає слів. Є тільки запитання.
Кохання - його сповнена межа.
І все життя болючого чекання.
