Час все стер
Я чекатиму втрачену мить,
де ніхто не спіткатиме більше.
Серце мріє і серце болить,
бо воно обдаровано вдвічі.
Вже не буде того каяття,
буде інше, та то вже по тому.
Ти будуєш свій шлях в вороття.
А дороги ведуть - додому.
В тихий затишок кинутих стін.
В павутиння в кутках з образами.
І сьогодні, упавши з колін,
ти когось так невпинно питаєш.
Прибирання. Усе навкруги,
наче знов заблищало у домі.
Та уже в нім не ступить ноги
дорогих тобі та знайомих.
Час все стер і полишивши нас,
давши змогу у пам'яті гріти.
Всі ці спогади. При свічах.
Мають тліючи, вічно жити.
