Час все стер

Я чекатиму втрачену мить,

де ніхто не спіткатиме більше.

Серце мріє і серце болить,

бо воно обдаровано вдвічі.

 

Вже не буде того каяття,

буде інше, та то вже по тому.

Ти будуєш свій шлях в вороття.

А дороги ведуть - додому.

 

В тихий затишок кинутих стін.

В павутиння в кутках з образами.

І сьогодні, упавши з колін,

ти когось так невпинно питаєш.

 

Прибирання. Усе навкруги,

наче знов заблищало у домі.

Та уже в нім не ступить ноги

дорогих тобі та знайомих.

 

Час все стер і полишивши нас,

давши змогу у пам'яті гріти.

Всі ці спогади. При свічах.

Мають тліючи, вічно жити.