Пияка

Ті помилки, що мали б місце втраті.

І час- хапун, що не загоіть ран.

П'яничка похилився на загаті.

Пильнує ніч - розірваний карман.

 

Тих пияків, оспівують у віршах?

Напевно ні. Спотворена краса.

Та що ж у цьому світі може гірше,

псувати розум. Стомлена душа

 

Прийшла у світ. І місця не знаходить.

Життя іде. І ця красива мить.

Того пияку бавить і відводить.

Чиясь душа незвіданно болить.

 

Чи матері, чи жінки, чи дитини.

Що так чекають в цей вечірній час.

Той п'яний, відриваючись від тину,

мандрує знов, в своіх мілких світах.

 

В світах, що не один, а іх багато.

Безбарвних і жорстоких водночас.

У чоловіка нездійснене свято.

З розірваним карманом. Плине час.

 

Нічого не змінилося довкола.

Все як завжди, живе в цвітінні трав.

Цей чоловік, мабуть, уже ніколи

не знатиме красу життя. Пропав.

 

Пропав давно. Цьому немає спину.

Немає мрій, думок, нема бажань.

Він помирає з притиском до тину.

Серед земних, спотворених зітхань.

 

Так помирають люди за життя,

що від краси і всесвіту далекі.

І бавить ніч спізніле каяття.

Земля сумує - поглядом безпеки.

 

Що у душі пиятика горить,

у сім'ях, рознівечених журбою.

Земля сумує, плаче і болить.

Й молитву все шепоче над тобою.

 

Якщо не можеш бігти,- то спинись.

Дай волю волі. Вперше, як востаннє.

Бог змилується. Й знову, як колись,

загляне сонце в твою душу зрання.