Пияка
Ті помилки, що мали б місце втраті.
І час- хапун, що не загоіть ран.
П'яничка похилився на загаті.
Пильнує ніч - розірваний карман.
Тих пияків, оспівують у віршах?
Напевно ні. Спотворена краса.
Та що ж у цьому світі може гірше,
псувати розум. Стомлена душа
Прийшла у світ. І місця не знаходить.
Життя іде. І ця красива мить.
Того пияку бавить і відводить.
Чиясь душа незвіданно болить.
Чи матері, чи жінки, чи дитини.
Що так чекають в цей вечірній час.
Той п'яний, відриваючись від тину,
мандрує знов, в своіх мілких світах.
В світах, що не один, а іх багато.
Безбарвних і жорстоких водночас.
У чоловіка нездійснене свято.
З розірваним карманом. Плине час.
Нічого не змінилося довкола.
Все як завжди, живе в цвітінні трав.
Цей чоловік, мабуть, уже ніколи
не знатиме красу життя. Пропав.
Пропав давно. Цьому немає спину.
Немає мрій, думок, нема бажань.
Він помирає з притиском до тину.
Серед земних, спотворених зітхань.
Так помирають люди за життя,
що від краси і всесвіту далекі.
І бавить ніч спізніле каяття.
Земля сумує - поглядом безпеки.
Що у душі пиятика горить,
у сім'ях, рознівечених журбою.
Земля сумує, плаче і болить.
Й молитву все шепоче над тобою.
Якщо не можеш бігти,- то спинись.
Дай волю волі. Вперше, як востаннє.
Бог змилується. Й знову, як колись,
загляне сонце в твою душу зрання.
