Аліса

Я тону у твоєму солоному морі, Алісо.

Тут годинник завмер і ніхто до цих пір не помітив.

Щоб зігріти всіх зморених не вистачає хмизу.

Щоб встелити могили, вже не вистачає квітів.

 

Нам у чайні чашки розливають п’янку отруту.

Ми домішуєм відчаєм і випиваєм залпом.

У німих подорожніх питаємо шлях спокути,

щоб згубити його перед входом в порожні кнайпи.

 

Ми беззбройними пішками йдем на чужі арени

і фарбуємо квіти у мертвих давно садах.

Де банальність стає головним атрибутом сцени,

там застигла холодна іронія на вустах.

 

Під потоками фальші зламається камертон.

Не лякайся, коли спів навколо міняє тональність.

Ти щаслива, Алісо, для тебе скінчиться сон.

Я ж чекаю, коли скінчиться реальність.